Як Простак розвиває свій геній

Читання звеличує душу, а освічений друг заспокоює її. Наш в'язень звеселяв себе цими двома вигодами, про які раніше й не підозрював.

– Мене спокушає повірити в перевтілення, – говорив він, – бо я сам із тварини перетворився на людину.

На частину грошей, якими йому дозволили користуватися на власний розсуд, він склав собі вибрану книгозбірню. Ґордон спонукав його записувати свої думки. Ось що він записав про стародавню історію:

«Мені здається, що нації довго були подібні до мене; що вони стали освіченими занадто пізно, що тисячоліттями їх цікавила тільки поточна хвилина, дуже мало цікавило минуле й ніколи – прийдешнє. Я проїхав п'ять чи Як Простак розвиває свій геній шість сотен миль у Канаді й не побачив жодного пам'ятника; ніхто не знає там про те, що робив його народ. Чи не є це натуральний стан для людини? Порода людей цього континенту видається мені вищою за породу того: протягом багатьох століть прикрашала вона своє існування мистецтвами й знаннями. Може, тому, що в неї борода, а американцям Бог відмовив у бороді? Не думаю, бо бачу, що китайці майже зовсім не мають борід, а культивують мистецтва понад п'ять тисяч років: адже справді, щоб мати більш як за чотири тисячі років літописи, нація повинна була скупчитися й процвітати більш як п Як Простак розвиває свій геній'ятдесят століть.

Одне особливо вражає мене в цій давній історії Китаю[60] – це те, що мало не все там є правдоподібне й природне, мене захоплює, що там нема нічого фантастичного.

Чому всі інші нації надали собі казкового походження? Старі автори історичних французьких хронік, навіть не дуже старі, виводять французів від Франкуса, сина Гектара,[61] римляни кажуть, ніби вони походять від якогось фрігійця,[62] дарма що в мові немає жодного слова, яке хоч трохи скидалося б на фрігійську мову. Десять тисяч років Боги жили в Єгипті, а дияволи у Скифії, де підбили гунів. До Фукідіда[63] в історії я бачу тільки романи, що скидаються на романи Як Простак розвиває свій геній про Амадіса,[64] і далеко не такі цікаві: всюди якісь примари, оракули, дива, чаклунства, перевтілення, сни, які хтось пояснює і які творять долю і найбільших імперій, і найменших держав. Тут тварини, що промовляють, там тварини, з яких зробили богів, боги перевернені в людей, і люди, перевернені в богів. Ах, коли вже нам треба казок, нехай, принаймні, ці казки будуть емблемами правди. Я люблю філософські казки, сміюся з казок дитячих і ненавиджу казки брехунів».

Одного разу навернулася йому на очі історія імператора Юстиніана.[65] Він прочитав, що константинопольські схоластики видали дуже поганою грецькою мовою едикт проти найбільшого тодішнього воєначальника Як Простак розвиває свій геній,[66] бо цей герой в запальній розмові прохопивсь отакими словами: «Істина світить власним світлом, і розум не можна просвітити полум'ям від кострищ». Схоластики запевняли, що це гасло єретичне, а протилежна аксіома буде католицька, всесвітня і грецька: «Розум можна просвітити тільки полум'ям від кострищ; бо істина не може світити власним світлом».[67] Ці ліностоли[68] засудили ще багато промов воєначальника і видали едикт.

– Як! – вигукнув Простак. – То отакі люди видають едикт?

– То навіть не едикти, – обізвався Ґордон, – це контредикти, з яких усі сміялися в Константинополі, і перший – імператор: то був мудрий державець, що змушував навіть схоластиків творити тільки добро. Він знав Як Простак розвиває свій геній, що ці панове й багато інших пастофорів[69] уривали контр-едиктами терпець його попередникам, імператорам, у справах куди поважніших.



– І дуже добре робив, – сказав Простак, – пастофорів треба, підтримуючи, стримувати.

Він записав ще багато інших думок, які вжахнули старого Ґордона.

– Як! – казав той сам собі. – П'ятдесят років витратив я на своє навчання і тепер боюся, що не зможу наздогнати природний добрий розум цієї майже дикої дитини. Я тремчу, зміцнюючи старанно свої забобони; він же слухає тільки голос природи.

Добрий чоловік мав кілька невеличких критичних брошурок, у яких люди, нездатні нічого створити, гудять творчість інших, у яких різні Візе[70] знеславлюють Расінів, а Фейді Як Простак розвиває свій геній[71] – Фенелонів. Простак переглянув деякі з них.

– Я прирівняв би їх, – сказав він, – до деяких мушок, що поклали свої яєчка під хвіст найкращим коням; це не заважає тим бігти.

Обидва філософи ледве зболили кинути оком на ці літературні екскременти.

Незабаром вони вдвох прочитали початки астрономії. Простак побачив небесне склепіння, і це видовище його захопило.

– Як важко, – говорив він, – почати дізнаватися про небо саме тоді, коли мене позбавлено права бачити його! Юпітер і Сатурн рухаються цими безкраїми просторами, мільйони сонць освітлюють мільярди світів, а в цьому куточку землі, куди закинуто мене, знайшлися істоти, що позбавили мене, мене – істоту, яка Як Простак розвиває свій геній бачить і мислить, – усіх цих світів, яких міг досягти мій зір, і того, де Бог судив мені народитися! Світло, створене для всього всесвіту, втрачене для мене! На Північній півкулі, де прожив я свої дитячі й молодечі роки, його від мене не ховали. Без вас, дорогий мій Ґордоне, я був би тут нікчемою.


documentaenggll.html
documentaengnvt.html
documentaengvgb.html
documentaenhcqj.html
documentaenhkar.html
Документ Як Простак розвиває свій геній